Мій Харків

Мій харків

Що звичайний житель України знає про Харків? Що це - крупний промисловий центр; що це великий залізничний вузол; людина, пов'язана з торгівлею, напевно пригадає про одне з самих великий ринків Східної Європи – Барабашовськом; архітектор скаже: «Там є Госпром – найзнаменитіша будівля в стилі конструктивізму», а загальна, достатньо поширена думка – місто заводів, сіре і нецікаве. Але це думка вельми поверхнево. Харків – не те місто, у якого душа розхриставшись. Щоб зрозуміти його, потрібно придивитися до нього уважніше. Отже.

Харківські пріоритети, або чим гордяться харків'яни

Харків – це перша столиця України. Ще років 20 тому про це згадували мало і украй неохоче, а питання про дійсні причини переїзду столиці з Харкова до Києва в 1934 році до цих пір залишається без відповіді. Проте сьогодні про цей факт з біографії міста знає будь-який школяр, а депутати міськради у відповідь на репліку президента України, мовляв, Харків – це друга столиця України, хором і дружно поправляють: «Перша!». У місті є навіть телепередача, яка так і називається, – «Перша Столиця» і присвячена вона історії і культурі Харкова.

У списку харківських пріоритетів першостоличність - головний, але не єдиний пункт. У Харкові був відкритий перший в Радянському Союзі Палац піонерів, перша дитяча залізниця і перший в Україні аеропорт; у Харкові пройшла перша в Російській імперії маївка і випущений перший в тій же імперії психіатричний журнал; Харків першим вийшов в український радіоефір; збірна Харкова по футболу стала першим чемпіоном України і СРСР; харківські вчені першими в Радянському Союзі розщепнули атомне ядро. Цей список пріоритетів історичних можна було б продовжити, але краще доповнити його пріоритетами сьогоднішнього дня.

Сьогодні Харків називають містом трьох літер «Т» - трактори, турбіни, танки. Ще сюди варто додати літаки і підшипники. Зберігає лідерство місто і в освіті – він займає перше місце в країні по кількості вузів. Батьки міста твердо мають намір всіляко підтримувати і широко використовувати двох найголовніших харківських «коників» - високотехнологічне машинобудування і інтелектуальний потенціал його населення.А саме населення, усвідомлюючи всі ці пріоритети, має особливу, харківську гордість. Це гордість не тільки за славне минуле свого міста і за його блискуче майбутнє, але і за жіночу половину населення Харкова.

Туристи і ті, що відряджаються в один голос стверджують, що такої кількості красивих жінок вони не зустрічали ніде. Це твердження не є простим компліментом: три роки підряд харків'янки перемагали на конкурсі «Міс Україна». «Місіс Україна» теж з Харкова. На чемпіонаті України по стриптизу у фінал за умовами конкурсу від кожної області вибирали тільки одну учасницю, а від Харкова довелося вибрати відразу дві – вони обидві виявилися кращими. До речі, найкрасивіша дівчинка в світі – 11-річна харків'янка Вікторія Молочна, так що підростаюче покоління нічим не поступається визнаним красуням. А вчені – чи то жартома, чи то серйозно – говорять, що краса харків'янок – явище генетичне і коріння його – у далекому минулому.

Найпрекрасніше свято Харкова – день 23 серпня. У серпні 2013 виповнилось 70 років визволення рідного міста від німецько-фашистських загарбників.

Німецько-фашистська окупація Харкова тривала з 24 жовтня 1941 р. з перервою до Дня визволення міста — 23 серпня 1943 р. Майже 22 місяці харків?яни мужньо боролися за виживання. Обидва рази, вранці 16 лютого 1943 р. і вранці 23 серпня, першими звільнили серце Харкова — площу Дзержинського — воїни 183 стрілецької дивізії полковника Василевського. Тільки в лютому вони увійшли на площу з боку Олексіївки, а в серпні — прямо по Сумській. Бійці 89-ї гвардійської стрілецької дивізії прорвалися до будівлі Держпрому та підняли над ним Червоний прапор. У боях за місто відзначилися десять дивізій: 89 гвардійська стрілецька дивізія полковника Серюгіна; 252 стрілецька дивізія генерал-майора Анісімова; 84 стрілецька дивізія полковника Буняшіна; 299 стрілецька дивізія генерал-майора Травникова; 116 стрілецька дивізія генерал-майора Макарова; 375 стрілецька дивізія полковника Говоруненко; 183 стрілецька дивізія полковника Василевського; 15 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Василенко; 28 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Чумаева; 93 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Тихомирова.

Усім цим дивізіям було присвоєно почесне найменування «Харківських». Вони пройшли славний бойовий шлях. Бойова слава — підсумок наполегливих і довгих ратних трудів воїнів, командирів і політпрацівників. Герої не вмирають. Вони знаходять безсмертя і назавжди залишаються в нашій пам'яті, у великих діяннях прийдешніх поколінь. Своїм життям нащадки зобов'язані їм. Для слави і для пам'яті людської мертвих немає.

…На честь дивізій 20 серпня 1963 року Південнопроектна вулиця була перейменована у вулицю Харківських дивізій. На честь воїнів Радянської Армії на початку вулиці встановлено пам’ятну стелу у вигляді п’ятикутної зірки (скульптор С. Я. Якубович). На стелі зображений воїн-визволитель у момент стрімкої атаки. Біля пам’ятника завжди є квіти від вдячних нащадків, які шанують воїнів, що загинули в ім’я світлої Перемоги над фашистами в часи Великої Вітчизняної війни. На будинку № 3 є меморіальна дошка, де названі ці дивізії.

Не так далеко по пр. Московському є місце, де було поховано радянських воїнів, які загинули у серпні 43-го під час визволення Харкова. Це місце у посадці, біля інституту рослинництва ім. академіка Юр’єва, легко знайти по висадженим спеціально берізкам. Саме з боку Чугуєва у серпні 43-го входила до міста 15-а гвардійська стрілкова дивизія 7-ї гвардійської армії. Загиблих солдат та офіцерів ховали тут — у трьох братських могилах. Більшість будинків п’ятиповерхові, будівництва десь другої половини ХХ століття. Липи обабіч головної дороги сягають висоти четвертого поверху будинків. У нашій пам’яті назавжди залишаться герої, які подарували нам майбутнє.