Тези. Децентралізація освіти

 

 А.М. Сторчак

Директор Чумаківської ЗШ I-II ст. П’ятихатської районної ради

Дніпропетровської області, учитель історії вищої категорії, старший учитель.

 

                                  

                           Децентралізація освіти                                              

Мета децентралізації в сфері освіти – наблизити освітні послуги і відповідальність за них - до громади, до споживачів, замовників освітніх послуг. Зміни в галузі освіти повинні відповідати принципам: якості освіти, рівного доступу до якісної освіти, ефективності. Децентралізація освіти – це передача повноважень і відповідальності за управління освітою та фінансування освіти демократично обраним органам місцевого самоврядування і  школам зі збереженням при цьому повноважень щодо визначення освітньої стратегії країни та загального напряму освітньої реформи за Міністерством освіти і науки. Управлінські рішення щодо функціонування шкільних закладів освіти на території громади прийматимуть самі громади.  Основна ідея української моделі децентралізації в освіті полягає насамперед у ліквідації системи управління та фінансування галузі через районні відділи освіти  та обласні департаменти, які є державними органами в рамках так званої «вертикалі влади». Обласні департаменти освіти стануть підрозділами обласних виконкомів, які призначатимуться обласними радами та відповідатимуть за впровадження обласної освітньої політики відповідно до законодавства та згідно з освітніми пріоритетами області. Районні управління  освіти, відповідно, стануть частиною районних виконкомів і звітуватимуть перед районними радами. Вони стануть незалежними від обласних департаментів освіти і водночас втратять управлінські повноваження відносно управлінь освіти на рівні громади.Тобто міністерство здійснюватиме управління децентралізованою системою освіти через розроблення законодавства, прийняття освітніх норм і стандартів, а також через спеціальні, цілеспрямовані програми розвитку.Для України важливий досвід європейських країн. У країнах Європи історично склалися різні моделі управління освітою. Навіть в умовах зближення політики в рамках Європейського Союзу освітні системи залишаються унікальними у кожній країні з різним ступенем  управління та фінансування сфери освіти. Однак останнім часом відбуваються процеси децентралізації навіть у країнах із традиційно сильно централізованим управлінням дедалі більше повноважень передається на місцевий рівень. У Франції було прийнято ряд законів про децентралізацію повноважень управління системою освіти. Відповідно до них, місцеві органи влади почали відігравати більшу роль в управлінні, забезпечуючи матеріальну складову а також оплату праці невикладацького персоналу.

Школи, коледжі та ліцеї мають певне місце для маневрів в управлінні бюджетами, наданими державою, а також у визначенні того, які освітні стратегії використовувати для досягнення національних цілей.

Польща  пройшла шлях від централізованого управління освітою до глибокої децентралізації. Більшість освітніх завдань від дошкільного рівня до старших класів середньої школи сьогодні вирішуються органами місцевого самоврядування (гміни або повіту).

В Іспанії Міністерсто відповідає за розробку та реалізацію загальних принципів освітньої політики, забезпечує однорідність і єдність системи освіти, гарантує рівні умови для всіх громадян країни у реалізації прав на освіту, регулює умови отримання, видачі та визнання академічних і професійних кваліфікацій.

Автономні області здійснюють виконавчі та адміністративні повноваження в управлінні освітою в межах своєї території. Муніципалітети відповідають за створення, будівництво, обслуговування будівель державних установ дошкільної, початкової та спеціальної освіти.

Навчальні заклади користуються автономією в підготовці, прийнятті та виконанні планів розвитку шкіл і планів управління, а також правил організації та керівництва школами в рамках, встановлених міністерством та автономними областями.

Система освіти в Італії організована відповідно до принципів субсидіарності та автономії шкіл.

Ще одним прикладом глибоко децентралізованої системи освіти є США. Питаннями освіти на рівні штату займається Агентство з питань освіти, що контролює відповідність програм навчання законам штату та дотримання федерального законодавства, розробляє правила з підбору та найму персоналу, розподіляє фінансування за програмами штату та федеральними грантами. Децентралізація в сфері освіти передбачає створення опорних ЗНЗ на території об’єднаних територіальних громад.Урядовці запевняють, що опорні загальноосвітні навчальні заклади, що створюватимуться на місцях, будуть оснащені сучасною матеріально-технічною базою, зокрема, кабінетами фізики, хімії, біології, географії, математики, навчальними комп’ютерними комплексами, мультимедійним обладнанням тощо. Організація та оснащення опорних шкіл фінансуватиметься як з державного бюджету, так і з місцевих бюджетів, з можливістю залучення грантових коштів. Оскільки опорні школи забезпечуватимуть освітні потреби населення на доволі значній території, вони передбачають організоване підвезення учнів і педагогів шкільними автобусами. Цими питаннями опікуватимуться місцеві громади. За урядовою програмою, до наступного навчального року повинні створити близько сотні опорних закладів. Однак усе це реально, тільки якщо батьки дітей із маленьких шкіл погодяться на реорганізацію. Бо справа ця – добровільна. Батьки ж по селах здебільшого змін не хочуть. Вони бояться, що дітям доведеться далеко їздити. Кажуть, шкільні автобуси їздять рідко – здебільшого стоять поламані. А діти в підсумку залишаться взагалі без освіти. Оптимізація навчальних закладів передбачає закриття малокомплектних сільських шкіл. А це викликає опір батьків та вчителів. Чи не порушують високі чиновники законне право громадян  на отримання базової загальної середньої освіти у навчальному закладі найближче розташованому? Що до шкільних автобусів, то більшість із них старі і потребують оновлення. Чи буде на користь дітям щоденна поїздка протягом години до опорної школи і в зворотному напрямку? Досвід підказує, що і батьки, і діти віддають перевагу своїй сільській школі, а не віддаленій, хоч і більшій.

 Стратегія розвитку «нової школи» в Україні передбачає, передусім, нові програми, нову систему управління, нових вчителів і нові умови їхньої роботи, а також нову матеріально-технічну базу. Нові програми сприятимуть поглибленню фінансової, цифрової, громадянської та глобальної грамотності, а відтак формуватимуть у дітей навички мислення, взаємодії та спілкування.

 Освіта майбутнього в Україні передбачає поєднання отриманих теоретичних знань із здобуттям практичних навичок; навчання комп’ютерній грамотності з орієнтацією на ІТ-спеціалізації; проведення інтегрованих уроків із використанням паспортів професій тощо. Освіта буде орієнтована на результат. Вона не тільки виховуватиме людей розумних, успішних, свідомих громадян своєї країни, але й має створити соціальні умови для навчання впродовж усього життя.

 Отже, запровадження децентралізованої системи освіти в Україні нині перебуває на етапі вивчення світового досвіду, формування відповідної законодавчої бази, розробки та погодження з громадськістю української моделі децентралізації освіти. Враховуючи те, що освіта – це великий сектор публічних послуг, який має багато під-секторів, таких як дошкільна освіта, початкова освіта, середня освіта, професійно-технічна освіта, позашкільна освіта, в якому зайнято багато тисяч висококваліфікованих кадрів, зокрема вчителів і директорів шкіл, до якого причетні мільйони батьків учнів на різних рівнях освіти, багато професійних асоціацій та на який витрачається велика частка бюджетних коштів України, реформування цієї галузі потребує гармонізації  інтересів цих різних груп зацікавлених сторін. Тому очевидною є необхідність відкритого громадського та експертного обговорення всіх пов’язаних з децентралізацією освіти проблем. Ці складні питання мають обговорюватися з усіма зацікавленими сторонами в сфері освіти з метою погодження такої моделі освіти, яка буде найбільш ефективною в українських умовах, а також її впровадження в рамках майбутніх реформ.

 Основною проблемою процесу децентралізації є те, що поки що немає чітких правил, адже саме реформування випереджає законодавче творення. На даний час процес регламентують Закони України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» та «Про співробітництво територіальних громад», а також постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад». На сьогодні переважна більшість територіальних громад України, маючи право вирішувати питання місцевого значення, неспроможна це робити через брак власних коштів, занепад або відсутність інфраструктури (необхідних будівель, споруд, доріг тощо), а також недостатність кваліфікованих кадрів. Тому значна частина питань місцевого значення не вирішується: не утримуються на належному рівні об’єкти комунальної власності (школи, лікарні тощо), територія, благоустрій.

  Основні проблеми розподілу повноважень в системі освіти Реформування освітньої галузі означає фактично функціонування її в новій реальності, а в процесі будь-яких реформ завжди виникають певні труднощі. Спеціалісти виділяють серед основних проблем наступні:

- Не конкретизоване, загальне законодавство, відсутність єдиного підходу до самого процесу реформи та його результатів, брак чіткої покрокової програми. - Відсутність єдиного координаційного центру. Планувалося, що таким центром стане Міністерство регіонального розвитку, але фактичного цього не відбулося.  Багато важелів «ручного» управління (законодавство містить ряд норм, згідно з якими те чи інше питання вирішується «за рішенням Кабінету Міністрів України»).

 - Чітко не розподілено належність та підпорядкування усіх типів закладів освіти до відповідного рівня врядування.  До кінця чітко не розподілено (в т. ч. і не закріплено законодавчо) функції і повноваження між всіма рівнями місцевої влади. Часто не співпадає ефективність об’єднання за територіальним принципом і за адміністративним.

 - Подекуди сільські та селищні ради замалі, заслабкі та можна сказати неспроможні, навіть при їх об’єднанні.  Районні та обласні ради не є місцевою владою в чистому вигляді, тому виникає проблема розподілу функцій і повноважень. Районні управління освіти, хоча вони не є реальними представниками самоврядування, мають досвід, інформацію та спроможність управляти шкільною мережею, але існуюче законодавство усуває їх від таких функцій.

 - Відсутній чіткий механізм ефективного розподілу освітньої субвенції.  Не відомо скільки «об'єднаних громад» буде створено, якими будуть їхні «об’єми» та яким буде їх правовий і бюджетний статус. Не відомо скільки районів буде укрупнено та яким буде їх правовий та бюджетний статус.

- Не відомо чи відбудуться зміни до Конституції, що перетворять районні та обласні ради на справжні органи місцевого самоврядування. Не варто сподіватись, що громади швидко об'єднаються та стануть сильною місцевою владою.

 

                                                

                                             Література

 

1. Тарасенко Н.,Децентралізація освіти в Україні: плани, проблеми, перспективи. [Електронний ресурс]/

Режим доступу: http://адмреф.сіаз.укр/160-detsentralizatsiya-%20osviti-v-ukrajini-plani-problemi-perspektivi-2.html

2. Іванова Н., Полтавець С. / Конституційні зміни: чи є альтернатива?// Конституційний  процес в Україні, № 8. – 2015 - С.20

3. Закон України №157-19 від 16.04.2017 року «Про добровільне об’єднання територіальних громад». К: Укрправінформ, 2017-С.185

4. Закон України №1508-18 від 17.06.2014 року «Про співробітництво територіальних громад».-Харків.-Фактор,2017-С.224

5.Постанова Кабінету Міністрів України № 214 від 8 квітня 2015 року «Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад».К.:2015-С.162

6. Освіта у громадах: окремі аспекти децентралізації влади в Україні. Методичні рекомендації.-Х.:-Фактор,2017-С.56

 

 

 

 

      

 

Подобається